Лекції з насінництва

Урок № 38

Тема: Пліснявіння насіння квіткових рослин, хвороби сходів, стебел, їх збудники

План 

1. Пліснявиння насіння.

2. Хвороби насіння бульб, цибулин і корневищ квіткових рослин.

3. Хвороби сходів і сіянців.

   Пліснявіння насіння. Цьому захворюванню піддається насіння майже всіх листяних і хвойних порід, але частіше воно уражає великі соковиті плоди і насіння таких деревних порід як каштан, дуб, бук, диких плодових. Насіння пліснявіє при зберіганні в умовах підвищеної вологості. Збудниками цього захворювання є сапрофітні гіфальні гриби  класу зигоміцети. Насіння заражається спорами ще в лісі, а також при збиранні та транспортуванні.

   Спочатку зі спор зявляється грибниця, яка поширюється на поверхні у вигляді павутиння. Наявність поверхневої плісені майже не впливає на схожість насіння, але якщо при пошкоджені оболонки міцелій проникне всередину  насіння, то повністю приведе до втрати схожості. Плісень буває зелена, чорна, рожева, головчаста.

Основні заходи боротьби проти пліснявіння:

а) чітке дотримання правил збору та зберігання лісо насінної сировини;

            б) дезінфекція тари перед закладанням насіння на зберігання і дотриман-  ня  режиму зберігання;

в) протруювання насіння 0,15%-м розчином формаліну, 0,5%-м марганцевого калію чи 1% розчином оцтової кислоти;

              г) промивання насіння 3%-м розчином соди з наступним просушуванням.

Хвороби насіння бульб, цибулин і корневищ квіткових рослин.

Насіння квіткових рослин, аналогічно деревним і чагарниковим породам, при порушенні режиму зберігання уражується рядом цвілевих грибів. На уражених місцях виникають жовто-бурі втиснені плями різного розміру. Уражені тканини буріють, розм’якшуються, згодом морщаться і загнивають.

Кореневий рак, або зобуватість коренів. Бактерія уражує бульби жоржин, гладіолусів, кореневища півоній, ірисів, корені троянд і низки деревних та чагарникових рослин.

На поверхні коренів, бульб, цибулин утворюються поодиноко парости з нерівною шорсткуватою поверхнею, які досягають іноді значних розмірів. Спочатку вони соковиті, мякі, такого забарвлення,, як і здорова тканина, потім до осіні буріють, твердіють, дерев’яніють. Крім бульб уражується і коренева шийка, що призводить до загибелі рослини.

     Хвороби сходів і сіянців - багаточисл. група хвороб, властивих деревним рослинам на самих ранніх етапах розвитку - з моменту проростання насіння до 2-річного віку. Зустрічаються в розплідниках, а також на самосівах - при природ. поновленні під пологом лісу або на вирубках. До хвороб сходів і сіянців іноді умовно відносять також багаточисл. хвороби ассимилирующих органів (листя, хвої), що зустрічаються на деревних рослинах у будь-якому віці, але небезпечні головним ччином для молодих рослин і тому вимагають заходів боротьби при ураженні посадкового матеріалу в розсадниках, а також молодих культур. Саме шкідливе і широко поширене захворювання багатьох лісових порід на перших етапах їхнього життя - загнивання проростків і вилягання сходів, частіше викликається грибами, але іноді має неінфекц. природу. У посівах листяних і хвойних порід (особливо часто - бука) зустрічається фітофторозних гниль сходів. Молоді сіянці клена уражаються церкоспорозом, сіянці бирючини - антракнозом. В окремих районах 1-річні (рідше 2-річні) сіянці сосни уражаються випрівання, а 1 - 3-річні сіянці дуба - грибом Rosellinia quercina («дубовим коренедушітелем»). У розплідниках, в молодих культурах і на самосіву деревних порід під пологом лісу зустрічається хвороба «задуха» сіянців. Специфічне захворювання сосни в розплідниках і соснових молодняках до 12 років - іржа пагонів. Великої шкоди посівам деревних порід заподіюють цвілі (сіра і темно-оливкова), що викликаються гриба-ми-дейтеромицетов. З неінфекц. хвороб сходів і сіянців становлять небезпеку опал кореневої шийки, вижимання, вимерзання і деякі ін. Хвороби сходів і сіянців характеризуються високою шкідливістю: уражені рослини, як правило, гинуть; тому отпад сіянців від хвороб в розплідниках може досягати значить, величини. При сильному розвитку хвороб різко знижується і вихід стандартних сіянців.

Урок 39

Тема: Система заходів щодо збереження посівного та посадкового матеріалу

План 

1.     Запобіжні методи боротьби.

2.     Методи прямого обмеження.

   Чисельні хвороби і шкідники лісів та зелених насаджень, які знижують приріст, продуктивність, якість одержуваної деревини, а також  декоративність чи захисні функції насаджень, завдають величезної шкоди народному господарству, тому величезного значення набуває опрацювання та планомірне застосування заходів захисту нашіх лісів і деревини. З цією метою можуть бути використані запобіжні (профілактичні) заходи або пряма боротьба з хворобами та їх збудниками.

   Запобіжними називаються такі методи, які створюють несприятливі аби цілком неможливі умови для розвитку хвороб. До них належить ряд заходів, що включає:  нагляд за появою і поширенням хвороб; комплекс агро-техніч. і лісогоз. заходів, спрямованих на поліпшення росту сіянців і створення несприятливих умов для розвитку патогенів; хіміч. заходи боротьби (протруювання насіння та ґрунту, викорінювати і захисні обприскування); біол. заходи боротьби (застосування антибіотиків та ін. біопрепаратів).

   Методи прямого обмеження чисельності полягають у знищені, або послабленні потагенного організму, обмежені його розвитку, чи лікуванні хворої рослини або всього насадження. З цією метою можуть застосовувати різного роду лісогосподарські заходи, чи хімічні методи.

   Враховуючи більшу ефективність та економічну вигідність, провідного значення у лісовійьфітопатології набувають зараз профілактичні заходи. Адже легше не допустити до захворювання, ніж лікувати хвору рослину.

   Оскільки запобіжні та прями заходи захисту переплітаються між собою, вони за принципом своєї дії та техніки застосування поділяються на такі основні методи:

-         лісогосподарський;

-          фізико-механічний;

-          біологічний;

-          хімічний;

-          карантин рослин.

   Найкращі результати дає застосування комплексу заходів з таким розрахунком, щоб вони доповнювали один одного. Комплексна система заходів повинна передбачати, крім захисту від хвороб, ще й заходи з попередження розвитку шкідників та не паразитними причинами (сніголом, бурелом) і т.д.

Урок 80 Тема: Рельєф і грунтоутворні породи

Учні 14-Л групи Ознайомтесь з лекційним матеріалом та запишіть основні фактори грунтотворення!

Урок 80

Тема: Рельєф і грунтоутворні породи

План уроку:

1.     Грунтотворні фактори

2.     Основні елементи рельєфу.

До основних факторів грунтотворення відносимо материнську (ґрунтотворну) породу, клімат, рельєф місцевості, вік грунту та суспільно-виробничу діяльність людини. Всі ці фактори взаємопов’язані і певною мірою взаємообумовлені.

Ґрунтотворні породи мають неоднаковий хімічний склад (безкварцові, з кварцем, карбонатні, безкарбонатні, хлоридно-сульфатні, органогенні та ін.). Вони можуть бути пухкими або щільними. Відрізняються вони одна від одної механічним складом, від якого залежать водно-фізичні властивості грунту (водний, тепловий і повітряний режими). Нарешті, різні породи мають неоднаковий мінералогічний склад. Одні породи багаті на первинні і вторинні мінерали, наприклад леси, а інші містять більше первинних (піщана порода).  Саме ґрунтотворні породи дуже впливають на склад і фізико-хімічні властивості грунтів, а також на швидкість і інтенсивність ґрунтових процесів. Слід підкреслити, що механічний, хімічний і мінералогічний склад грунтів на перших стадіях розвитку їх повністю визначаються складом ґрунтотворних порід. Тільки пізніше, коли сформується профіль грунту, окремі генетичні горизонти набувають нових властивостей, відмінних від породи.

Від клімату залежить кількість тепла і опадів та характер розподілу їх. Тепло і опади впливають на розвиток рослинності, життєдіяльність мікроорганізмів, розчинення різних сполук у грунті та переміщення їх по профілю, вміст вологи в грунтах тощо. Так, залежно від кліматичних умов атмосферні води можуть змивати або промивати ґрунти, спричинювати засолення або заболочення їх тощо. Висока температура і вітри, особливо суховії, збільшують випаровування води з грунту. Кількість опадів і випарна здатність грунту є одним з основних факторів процесів грунтотворення.   Кількість опадів, розподіл їх за порами року, характер зволоження грунту впливають на ріст рослин, ботанічний склад їх, асиміляцію сонячної енергії, нагромадження органічної речовини та швидкість мінералізації її, а також на механічний склад грунтів, які утворюються, диференціацію горизонтів та ін. Дуже впливає на ґрунтотворні процеси температура повітря і грунту. Відомо, що з підвищенням температури грунту збільшується іонізація води, внаслідок чого підвищується швидкість хімічних і біохімічних реакцій. Нагромадження і розклад органічної речовини, характер процесів вивітрювання і грунтотворення також залежать від співвідношення тепла і вологи в грунті. Від температури грунту залежать коагуляція (укрупнення роздрібнених частинок) і пептизація (роздрібнення) колоїдів, утворення структури грунту. Впливають на грунтотворення і низькі температури. Так, при низьких температурах у грунті коагулюються гумусові кислоти, що сприяє утворенню нерозчинних сполук. Впливають на ці процеси і зміни температури повітря. Наприклад, низькі температури повітря сприяють утворенню заболочених і торфянистих грунтів, а при високих температурах грунт пересихає, втрачає структуру, ущільнюється тощо. Рельєфом тієї чи іншої місцевості називають сукупність форм горизонтального і вертикального розмежування поверхні землі.

Основними елементами рельєфу є вододіли, схили і долини. Лінію, яка розділяє стік води по протилежно спрямованих схилах, називають вододільною лінією місцевості. Рельєф є одним з важливих факторів процесів грунтотворення. Характерно, що незначні зміни рельєфу — підвищення або пониження навіть на площі в один гектар і менше — досить помітно впливають на зміни грунту в цілому або на окремі показники його родючості. Залежно від розміру площі розрізняють два основних типи рельєфу: макрорельєф і мікрорельєф. Макрорельєф — це найбільші форми рельєфу на великих ділянках земної кори. До нього належать: 1) рельєф гірських місцевостей, створений тектонічними і вулканічними силами; окремі елементи цього рельєфу часто підіймаються до 2—3 км і вище, зумовлюючи вертикальну зональність клімату та грунтів; 2) рельєф пересіченої місцевості, що охоплює територію в позагірських районах; на цьому елементі рельєфу помітні мікрокліматичні зміни.

Крім макро- і мікрорельєфу, розрізняють ще і перехідну форму рельєфу — мезорельєф. Це — долини, яри, блюдця, горби тощо, а також інколи досить глибокі западини і підвищення, що чергуються між собою. З мезо- і мікрорельєфом певною мірою пов’язані топографічні закономірності розподілу грунтів у межах зон — мікрозональність та інтразональність. Рельєф впливає на розподіл атмосферних, ґрунтових і підґрунтових вод 

тепла, сонячної радіації  та на кліматичні умови в цілому.

Під впливом різних умов рельєфу змінюється зволоження грунту, склад рослинності. Рельєф місцевості впливає також на ерозію поверхні (змивання і розмивання), намивання грунтів, порід тощо. Водний режим схилів Сонячна радіація Грунти на південних схилах одержують більше тепла, тут часто змінюється температура, швидше випаровується волога та ін. Саме тому ґрунти північних схилів більш вилужені і зволожені, мають грубіший механічний склад, бідніші на поживні речовини, ніж південні. Найчіткіше виражений вплив рельєфу і експозиції його схилів у гірських місцевостях. Там він має домінуюче значення у процесах грунтотворення. Розрізняють додатні і від’ємні елементи рельєфу. До перших відносять усі підвищення — плато (рівнини), тераси, бугри, гриви, бархани, дюни, а до від’ємних — долини, западини, улоговини, балки, яри, блюдця тощо. Підвищені елементи рельєфу мають схили, ступінь крутизни яких визначається кутом нахилу, вираженим у градусах. По всій території України, за винятком гірського рельєфу Карпат і Криму, поширений водно-ерозійний рельєф з досить складним мікрорельєфом. Кожен із згаданих елементів рельєфу своєрідно впливає на мікроклімат, за певних умов і на макроклімат, рослинний покрив, а у кінцевому підсумку — на ґрунтотворний процес.

Схематично зображено вплив елементів рельєфу на утворення підзолистих грунтів. Схема утворення підзолистих грунтів залежно від рельєфу Аналогічно утворюються і чорноземи. Ґрунтотворний процес відбувається стадійно не тільки в просторі, а й у часі. Тому велике значення в житті й еволюції грунтів має їхній вік. Кожен сучасний тип або вид грунту є результатом дії різних факторів, що діяли протягом багатьох віків. З віком пов’язані стадії і фази розвитку всіх грунтів, а від останніх залежать його родючість та агрономічна цінність. Чим старіший грунт, тим більше стадій мав ґрунтотворний процес. Розрізняють абсолютний і відносний вік грунту. Під абсолютним віком грунту розуміють проміжок часу, починаючи з початку утворення його до сучасної стадії його розвитку. Вік грунту в основному пов’язаний з віком країни, поверхня якої звільнилась з-під водного, льодовикового чи іншого покриву і на якій почався ґрунтотворний процес, що триває до наших днів. У природних умовах на будь-якій, навіть невеликій, території може бути багато грунтів, що перебувають у різних стадіях розвитку. Пояснюється це тим, що неоднаковий рельєф, ґрунтотворні породи і рослинність по-різному впливали на ґрунтотворні процеси у даній місцевості. Інтенсивний розвиток сільського господарства дає можливість не тільки збільшити кількість сільськогосподарської продукції і раціонально використовувати ґрунти, а й підвищувати їх родючість. Виробнича діяльність людини тепер є одним з основних факторів сучасного процесу грунтотворення. Грунти набувають природної родючості у процесі грунтотворення. У процесі виробничої діяльності ґрунти окультурюються. Окультурення грунту — це цілеспрямоване поліпшення властивостей і підвищення родючості його. Грунти збагачуються на поживні речовини завдяки внесенню органічних і мінеральних добрив. У широких масштабах запроваджуються зрошення, вапнування кислих і гіпсування солонцюватих грунтів. Всі ці заходи впливають на напрям процесів грунтотворення і сприяють створенню грунтів з високою потенціальною і ефективною родючістю.

Для учнів 14-Л групи     "Насінництво" лекцію запишіть в зошит!!!

Урок  № 33. 

Тема: Система захисних заходів від збудників хвороб

План 

1.     Методи захисту деревних рослин від збудників хвороб.

2.     Коротка характеристика кожного методу

Система захисних заходів від збудників хвороб об’єднує такі методи:

- організаційно-господарський;

- лісогосподарський;

              - біологічний;

              - хімічний;

              - селекційно-насінневий;

              - фізико-механічний;

              - інтегрований захист;

              - карантин рослин.

До організаційно-господарського методу входить:

-         розробка планів і здійснення періодичних фітопатологічних обстежень для виявлення осередків збудників хвороб:

-         поширення знань про хвороби лісу, шляхи їх розповсюдження і фактори, що сприяють захворюванню дерев, методи і засоби боротьби з ними;

-         регулювання чисельності диких тварин, пошкоджень деревостанів, обмеження пасовищ для домашньої худоби на лісових площах, особливо де є загроза ураження збудниками кореневих гнилей;

-         застосування при створені лісових культур заходів по підготовці площ, що підлягають залісенню і заходів по обробітку грунту для забезпечення сприятливого екологічного середовища для росту і розвитку деревних порід і несприятливого для збудників хвороб;

-         забезпечення лісокультурних робіт доброякісним посадковим і посівним матеріалом;

-         розрахунки необхідної кількості отрутохімікатів і своєчасне забезпечення ними держлісгоспу.

До лісогосподарського методу входить:

-         дотримання високої технології обробітку грунту;

-         терміни і якість посіву й  посадки;

-         дотримання сівозмін:

-         догляд за лісом;

-         реконструкція насаджень;

-         правильний підбір асортименту деревних і чагарникових порід;

-         внесення добрив;

-         санітарні рубки;

-         меліоративні заходи.

До селекційно-насінневого методу належать:

-         дотримання науково-обгрунтованих правил районування, перевезення насіння тощо;

-         використання посівного і посадкового матеріалу з цінними спадковими властивостями;

-         виділення і збереження генетичного фонду деревних рослин;

-         відбір, виведення і введення в культури біологічностійких деревних рослин.

До фізико-механічного методу входять:

-         механічне знищення хворих рослин;

-   термічний обробіток грунту, насіння, бульб,цибулин, живців, деревини тощо;

-         використання низьких температур;

-         використання ультразвуку;

-         використання струмів низької частоти;

-         використання радіаційного випромінення;

-         промивання насіння і плодів під струменем води;

-         знищення проміжних рослин-господарів для іржастих грибів.

   Хімічний метод включає використання органічних та неорнанічних сполук, токсичних для потогенних організмів.

   Карантин- це система заходів по охороні територій держави від проникнення карантинних й інших небн\езпечних збудників хвороб, шкідників, злісних бурянів та виявлення, локалізація і ліквідація осередків карантинних видів.

Охорона і захист лісу

Урок № 27

Тема: Організація охорони лісів. Лісовий кодекс України

План

1.Організація лісозахисту

2.Завдання  та функції державної лісової охорони

3. Лісовий кодекс України

Лісове законодавство передбачає охорону лісів від незаконних дій громадян, підприємств, установ та організацій, а також біологічний захист лісів від шкідників і хвороб, інших шкідливих чинників, що впливають на санітарний стан лісових ресурсів.

Відповідно до ст. 86 ЛК України організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на їх збереження від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Власники лісів і постійні лісокористувач і зобов'язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Захист лісів від шкідників і хвороб забезпечується шляхом систематичного спостереження за станом лісів, своєчасного виявлення осередків шкідників і хвороб лісу, здійснення профілактики виникнення таких осередків, їх локалізації і ліквідації. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів.

Великого значення для охорони лісів набуває ведення Зеленої книги України. Відповідно до Положення про Зелену книгу України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29 серпня 2002 року, вона є офіційним державним документом, в якому зведено відомості про сучасний стан рідкісних, таких, що перебувають під загрозою зникнення, та типових природних рослинних угруповань України, що відіграють важливу роль як складова частина біологічного різноманіття і потребують особливої охорони.

Охорону і захист лісів в Україні здійснюють:

·         державна лісова охорона, яка діє у складі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, органу виконавчої влади, Автономної Республіки Крим з питань лісового господарства та підприємств, установ і організацій, що належать до сфери їх управління;

·         лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів (ст. 89 ЛК України).

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу. її діяльність урегульована Постановою Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2009 року "Положення про державну лісову охорону".

Ступінь пожежної небезпеки визначався за "Шкалою оцінки природної пожежної небезпеки лісових ділянокних ділянок лісового фонду” розробленою інститутом "Укрдіпроліс" і затвердженою наказом Міністерства лісового господарства України від 2 червня 1997 року № 52.

Лісовий кодекс України

ЛІСОВИ́Й КО́ДЕКС УКРАЇ́НИ – законодавчий акт, який регулює правові відносини на території України з метою забезпечення підвищення продуктивності, посилення корисних властивостей, охорони та відтворен­ня лісів, задоволення потреб су­спільства та населення в деревині, технічній і лікарській сировині, кормових, харчових продуктах лісу. Л. к. У. затв. 1994 (зі змінами та доповненнями – 2006). Містить 8 розділів («Загальні по­ложення», «Права на ліси», «Дер­жавне регулювання та управління у сфері лісових відносин», «Організація лісового господар­ства», «Ведення лісового господарства», «Вирішення спорів у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства», «Між­народні відносини», «Прикінцеві положення»), 23 глави, 110 статей.

У 1-му розділі визначено поняття лісу та ліс. ресурсів, склад ліс. фонду. У 2-му розділі зазначено, що ліси можуть перебувати в держ., комунал. та приват. власності, окреслено права та обов’язки громадян і юрид. осіб, які мають у приват. власності ліси, порядок набуття та припинення права приват. власності на ліси, права користування лісами, права та обов’язки постій. і тимчас. лісокористувачів. 3-й розділ містить інформацію про завдання держ. регулювання та упр. у сфері ліс. відносин, повноваження держ. ор­ганів у ліс. госп-ві та ліс. відносинах. 4-й розділ визначає завдан­ня та зміст орг-ції ліс. госп-ва, нормат.-правові акти з його ведення, особливості поділу лісів за екол. і соц.-екон. значенням, встановлення віку стиглості деревостанів та норм використання ліс. ресурсів (розрахунк. лісосіка), поняття та зміст лісовпорядкування, основи створення держ. ліс. кадастру та ведення обліку лісів, порядок моніторингу лісів і ліс. сертифікації, зміни цільового призначення земел. ліс. ділянок. У 5-му розділі сформульовано осн. вимоги до ведення ліс. госп-ва; обґрунтовано види використання ліс. ресурсів – заг. та спец. (заготівля деревини, другоряд. ліс. матеріалів, побічні ліс. користування, використання корис. властивостей лісів для культурно-оздоров., рекреац., спорт., туристич. і освіт.-вихов. цілей, потреб мислив. господарства, проведення  робіт тощо), які здійснюють за спец. дозволом; визначено мету та шляхи відтворення лісів (лісовідновлення і лісорозведення), заходи з підвищення продуктивності лісів, поліпшення якіс. складу та збереження біорізноманіття в них, охорони й захисту лісів, організацію контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів та фінансування цих заходів, а також характер екон. стимулювання розширеного відтворення лісів; зазначено, що особливості охо­рони, захисту, використання та відтворення лісів на землях природно-заповід. фонду та оборони, на земел. ділянках зон відчуження та обов’язк. відселення, котрі зазнали радіоактив. забруднення, визначають відповідні закони, Л. к. У. та ін. законодавчі акти. 6-й розділ висвітлює порядок вирішення спорів щодо охорони, захисту, використання та відтворення лісів, відповідальність за порушення ліс. законодавства. 7-й розділ визначає порядок застосування вимог міжнар. договорів; 8-й розділ – порядок застосування нормативно правових актів Кодексу.

 14-Л група Основи ботаніки,дендрології та лісового грунтознавства

Урок 79.

Тема: Зональність грунтів і грунтові зони

План уроку:

1. Зональність грунтів.

2. Механічний склад грунту.

В процесах вивітрювання і грунтотворення гірські породи і мінерали розпадаються і утворюють пухку масу, яка складається з різних за розмірами ґрунтових частинок. Ці частинки називають механічними елементами. Близькі за розміром частинки називають фракціями, а групування частинок за розмірами — класифікацією механічних елементів. 

  

 Механічний склад ґрунтотворної породи або грунту— це відносний вміст у них механічних елементів. Механічний склад грунту насамперед залежить від породи, з якої він утворився, і від ґрунтотворних процесів. Щоб визначити механічний склад грунту, треба наважку грунту поділити на елементи (фракції) і визначити кількість кожного з них. На основі даних механічного аналізу залежно від співвідношення в них піску, пилу і мулу ґрунти класифікують за механічним складом

Якщо для визначення типу грунту за механічним складом беруть до уваги тільки фізичний пісок (діаметр цих частинок більший за 0,01 мм) і фізичну глину (менший 0,01 мм), то таку класифікацію називають двочленною, а якщо враховують окремо пісок, пил і мул, — тричленною.

         Механічний склад грунту має велике виробниче значення — він дає уявлення про хімічний і мінералогічний склад грунту і певною мірою про забезпеченість його поживними речовинами. Грунти, які містять багато пилу, легко запливають після дощу і на них утворюється корка. Піщані ґрунти завжди бідніші на поживні речовини порівняно з глинистими. Наприклад, піски завжди містять найбільше кварцу первинного походження і частково уламків польових шпатів, тоді як суглинки різного походження складаються з різних мінералів первинного і вторинного походження. До складу глини входять вторинні глинисті високодисперсні мінерали, які впливають на агрохімічні та агрофізичні властивості грунту, тобто на його родючість. До складу високодисперсної частини грунту, як відомо, крім органічних речовин, входять мінерали монтморилонітової, каолінітової, гідрослюдистої груп та групи мінералів-окислів. Кожна з них має свої особливості, а тому по-різному впливає на агрономічні властивості грунту. Механічний склад грунту значною мірою визначає інтенсивність ґрунтотворних процесів, фізичні і фізико-хімічні властивості грунтів, вміст поживних речовин у грунтах .